Похворіли тіла й лікуємо тіло,
А про ліки душі говорим не сміло.
Боїмося осуджень і слова "слабак"!?
Та молитва від серця потрібна. Ще й як!
Рани з-зовні болючі і кров з них тече,
Рана в серці - таємна, але теж пече.
Її може загоїти Лікар з небес.
Знає, що варто вжити - є “пластир й протез“.
Ампутацію наростей злих проведе,
І забравши старе - подарує нове.
Буде тішитись разом, що ти попросив,
Щоби Він операцію вдало зробив.
І на тіло болюче теж Лікар Господь
У терпінням своїх ти до Нього приходь.
Про життя Бог подбає, Він любить тебе.
Ти ж до Нього не йдеш… Що тримає тебе?
"Він (Ісус) же, почувши, відповів: Не здорові потребують лікаря, а хворі." (Біблія, Мт.9:12)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
За житейским кордоном-1,2 - Людмила Солма *)пояснение/дополнение:
Убедительная просьба не ассоциировать с личностью автора,
так как-
данные стихи, публикуемые здесь частично, действительно посвящаются именно тому, кому и посвящаются этим небольшим и весьма житейски-скромным циклом стихов, под общим названием: «В дань, уходящему - от века».
А "оторваться" от "века" - собственной, счастливой когда-то жизни, наверное, особенно тяжко... и это, думается, похоже на обособленность некоего- "лесного кардона"... именно, как грань - между былой наполненностью жизни и её... зрелой горечью... нечаянно-негаданного одиночества.
Потому они и посвящаются тому - кому посвящается, чтобы помнил и знал, что не так уж и одинок в этом огромном мире, хоть и остался один, что его старые друзья по-прежнему помнят, и уважая - искренне любят...
