У семи нянь, дитя без глаза
Инок59
Пора уже закрыть все двери,
Ну сколько же ещё юродствовать.
Ну ладно дети в сказки верят,
Что негодяй в обличье зверя,
Подвержен чувству благородства.
Ну сколько ждать ещё в прострации,
Мессий и доброго царя.
Ресурсов национализация,
Во имя процветанья нации,
Вот что нам факты говорят.
Не надо открывать америки,
Не благодаря а вопреки
Законам бизнеса, империя,
Жила, не слушая истериков,
*Демократической руки*.
Увы в Сибирские болота,
*Капризный бизнес* не пойдёт.
Ему ведь *сливки* снять охота,
Инфраструктура и заботы
О людях, ведомо не в счёт.
*У семи нянь, дитя без глаза…*,
Ну подскажи, какая тать,
Страну без топлива и газа,
Зимой холодной раз, за разом,
Вновь обрекает замерзать.
Уж коли *бизнес* обос…ся,
Хочу задать вопрос простой.
А на кой ляд тогда он сдался?
В России климат не задался?
Позвольте:- разговор пустой.
* * *
Без ложной Вам скажу стыдливости,
Увы:- Рассея не Европа.
Коль будем ждать от *власти* милости,
Ить социальной справедливости,
Боюсь:- отмёрзнет нахр…н ж…па.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
